* „Лялька” – епіцентр Території Свободи

Всі дороги прямують до „Ляльки”

... а дорівнює – „Лялька”! Отакої, саме вона стала епіцентром всіх подій під час 11-ого Форуму Видавців у Львові 17 вересня 2004 року (до речі, саме на екваторі Форуму)! Всі дороги прямують до Риму, а всі провулки Львова – до „Ляльки”.

Тому не дивно, що того вечора у клубі зібралась справді зіркові та харизматичні постаті свого часу: Борис Ґрєбєнщіков із групою „Акваріум” та Пауло Коельо, почесний гість Форуму.

Прикро, що так і не завітав того вечора в „Ляльку”, як обіцяв, всесвітньо відомий польський режисер Анджей Вайда, за участю якого було представлено документальний фільм “Вайда – диригент тіні”. Тоді б до „зоряних” доданків музики та літератури доєдналося би й кіно.

Окрім того, в „Ляльці” були присутні також відомі російські та українські музиканти, письменники та митці, зокрема Олег (Джон) Сук, Юрій Покальчук, Тарас Чубай, Віктор Морозов, Алєксандр Ґаврілов, Ксенія Букша, Макс Фрай та інші.

Збіг(овисько) неймовірних обставин?

(в контексті однієї аксіоми)

Найцікавіше також те, що всі ці події сталися саме на святкування дворіччя „Львівської Газети” – збіг неймовірних обставин чи невипадковість долі? Отакий безцінний подарунок – „Львівській Газеті”, „Ляльці”, „Дзизі” та усьому Львову і його форумним гостям... До речі, ще напередодні „Львівська Газета” розпочала святкування в „Ляльці” виступами Віктора Морозова та „Батярів”, а також виступом гурту ВВМ ( “Вогні Великого Міста “) із Юрком Покальчуком, який презентував новий альбом групи під назвою “ Гіро лам бей”.

І якщо гасло цьогорічного Форуму видавців – „Форум - Територія Свободи!”, то відтак „Лялька”, як завжди, - епіцентр Території Свободи! Що ж, і це вже аксіома. І це не тільки Територія Свободи, а ще й Територія Митців, Талантів, Зірок тощо. І якби в „Ляльці”, як на вулиці зірок, знаменитості залишали свої „зіркові” відбитки, то в „Ляльці” би просто не вистачило місця...

Концерт, що буває „раз в ніколи”

(або як в Коельо пробудився колишній рокер)

А місця справді не вистачило для усього складу гурту „Акваріум”, тому грали не всі музиканти... Відверто кажучи, - різниці практично не відчувалося... Грали класно! Отож, кілька слів про сам концерт (такі концерти бувають „раз в ніколи”...) Розпочався він на годину пізніше, бо Коельо затримався у „Дзизі” (і я його розумію, - „Дзиґу” не так легко „проковтнути”, вона потребує „пережовування”).

Тож, як тільки він завітав до клубу, почалися автографи, вітання і т. д. і т. ін. Словом, як годиться. Під час концерту із просто супер-звуком, піснями та грою музикантів, „зірки” обмінялись вітаннями, а також Коельо подарував Борису квіти... Окрім того, Пауло не зміг всидіти на місці, він пританцьовував із його „свитою” дівчат та письменників, і навіть співав.

Що ж, в Коельо пробудився колишній рокер? Ще на прес-конференції в письменника питали, чи не бунтує в ньому колишній рокер і чи не живе він у постійних суперечностях, на що він сказав: „Я живу дійсно у протиріччях, втім, якщо людина не живе у протиріччях, то вона не живе своїм життям... Гроші для письменника – не протиріччя, вони абстрактні... (Колись я хотів заробити багато грошей, щоб подорожувати, зараз я подорожую, не витрачаючи ані копійки). Протиріччя – це бачити, що відбувається у Беслані і не знати, як зарадити тим людям... Мій урок – бути воїном світу”.

За дві години до концерту „Акваріуму” у „Ляльці” на презентації „Четверга” Іздрик вхопив те, що витало в повітрі: „І як Коельо може ТАКЕ писати, будучи колишнім хіпі, рок-музикантом?” (а Ірина Карпа жваво після цього першою почала аплодувати).

Про хусточки, вишиванки та Оскари...

Шкода, що не було танку із хусточкою, що так вразив напередодні Коельо („Цей танець вам треба експортувати!”), щоправда, на столі Коельо прямо в „Ляльці” під час концерту був міні-танець живота однієї дами в синьому... Тож, розважалися – хто як міг. І ще: на вранішній прес-конференції Коельо обіцяв завітати в „Ляльку” у вишиванці, що в ній був („В ній я відчуваю, що Україна довкола мене”), однак, в ній він не прийшов (але було кілька журналістів, які, очевидно, із солідарності із Коельо були того вечора вбрані у вишиванки...)

Оплескам не було меж, як і спалахам фотооб'єктивів, камер, миготінню книжок Коельо, альбомів Ґрєбєнщікова та диктофонів. У мене склалося враження, що я потрапила до Голівуду або опинилась біля червоного килиму на врученні Оскара...

Втім, цього вечора кожен отримав свого „Оскара”: хто – автограф кумира (чи то Коельо, чи то Ґрєбєнщікова, чи Макса Фрая), хто – світлину на згадку із „зіркою”, хто – заслужений подарунок на дворіччя, хто – просто неймовірну сатисфакцію та вибух енергії на півжиття...

„Це словами не передати...”

Бліц-розмова із ду-у-уже лаконічним Борисом Ґрєбєнщіковим.

- Як чуєтесь у Львові? Як гралося у „Ляльці”?

- Гралось тут нам дуже добре, але могло бути ще краще, якби було більше місця і на сцені помістились усі музиканти групи із апаратурою, а не обмежений склад... Тож, ми розраховуємо на те, що приїдемо сюди ще раз. А Львів мені сподобався навдивовижу сильно, я навіть не сподівався...

- Та хіба Ви встигли щось побачити?

- Мені головне не побачити, а відчути.

- Борисе, чи Ви відвідали наш Форум видавців?

- А що мені там робити? Це не моє, ні... Моя справа – пісні співати, себто робити те, що потім видають...

- Які враження від знайомства із Коельо тут, у „Ляльці”?

- Прекрасні. Чуюся на місці. Чесно кажучи, ми із ним ще не зустрічались, втім, знайомство пройшло легко... Я його читав, звісно, тепер бачу, що він абсолютно „пасує” до того, про що пише.

- Філософія Ваших текстів у піснях та філософія книг Коельо подібні, Ви так не гадаєте?

- Насправді, філософія у всіх одна (посміхається. – Авт.)

- Ви знали про присутність Коельо на концерті?

- А хіба це важливо? Коли я співаю, у залі немає когось одного, для кого я співаю, - я співаю для всіх, хто прийшов. Я просто не маю іншого права.

- Як Вам „Лялька”?

- Дуже симпатичне місце, тут все, як треба... Все на своєму місці...

- Яке найбільше враження від цієї поїздки?

- От, пройде тиждень, я вам точно скажу...

- А із дуже „свіжих”?

- Свіжих? Знаєте, це словами не передати...

– Спробуйте заспівати...

- Так, я зіграю, але це вже буде потім...

„Ні! Треба сказати „так”! - Пауло Коельо.

Пауло Коельо (кілька витягів із вранішньої прес-конференції): „Я дуже радий бути в Україні, у Львові. Сьогодні я пройшовся містом і дійсно зрозумів, що тут цінують письменників та люблять літературу: бачив два пам'ятники Шевченкові та пам'ятник Федорову.

...Наразі я відмовився від трьох запрошень: Росії, Тулузи, Барселони, і приїхав до України. З української сторони мене питали, кажучи, що треба відповісти негайно: „Так чи ні, так чи ні, так чи ні?” І я собі подумав: „Ні, треба сказати „так”!” До речі, я зараз маю 147 офіційних пропозицій-запрошень.

...Книга – створює самотність, це продукт самотності... Автор залишається наодинці із книгою, тоді читач, беручи до рук книгу, розуміє, чи вона написана від душі, чи в ній вкотре вигадується нова формула... Можна пробачити авторові погано написану книгу, але не ту, в якій вигадано чергову формулу...

...Ризик успіху той, що він, успіх, може ізолювати письменника, – яка тоді користь від того письменника?

...Так, сьогодні ввечері я піду на концерт в „Ляльку”, сподіваюсь, там буде велике свято”.

Епілог.

Плюс нескінченність однієї формули.

Отже, чергова формула, вигадана самим життям та збігом (?) неймовірних обставин у „Ляльці” 17 вересня, не виведена до кінця, бо життя триває, і, власне, у його триванні та непізнаності – сенс існування. Сума всіх подій та присутніх митців того вечора дорівнює плюс нескінченність, що розпочалася надто давно, і просто якоїсь миті всі ці вектори перетнулись у „Ляльці”, перетнулись, щоб знову прямувати – кожен у свій напрямок. Можливо, Борис має слушність, що філософія у всіх одна, можливо, має слушність Коельо, що у справжньому прагненні людини до мети, їй допомагає весь Всесвіт і що за будь-яких обставин треба бути „Воїном Світу”, - все це чергові розв'язки єдиної Формули Буття, в якій людина – одне із невідомих: ікс чи ігрек...

Марія ТИТАРЕНКО

www.dzyga.com.ua