Ще на стінах та парканах, а насамперед там, де не можна нічого клеїти. Плакати сумнівної якості крадькома з'являються так-сяк приклеєні (із пухирцями повітря всередині та відбитками брудних пальців, краплинами дешевого, але цупкого клею та зім'ятими кутиками), тож, приклеєні, вони так-сяк висять аж доти, доки їх старанно не зшкрябуватимуть відповідні служби („санітари” стін й без того засміченого міста). Але. Але плакат – це не біженець і не дезертир, не злочинець, який переховується по темних закапелках провулків, не повія, що торгує своїм тілом у заборонених місцях, і жодним чином – не НЕМИСТЕЦТВО.

Про це свідчила виставка ужиткової графіки дизайнерської студії “Мендель&Оберер”, яка відкрилася в галереї 23 червня, організована Культурно-мистецьким центром “Дзиґа” та Німецьким культурним центром Гете-Інституту у Києві. На відкритті присутні митці та мистецтвознавці мали про що посперечатися, адже, як назва експозиції, так і зміст плакатів, тільки провокували до дискусії. Чи можна плакат вважати мистецтвом, якщо так, то заради чого (мистецтва чи комерції), якщо заради комерції, то чи тоді не втрачається момент мистецтва, що є тоді мистецтвом візуальної комунікації і яка відтак роль плакату та афіші, традиція німецького плакату та прикра ситуація у Львові („сповзання у драговину”, як висловився Андрій Дорош), - це й поготів не все, про що йшлося на відкритті... Відкритті, де роботи Менделя промовляли (провокували) самі за себе...

Ніна Гончаренко, представник Гете-Інституту: „Ми проводимо різноманітні та різножанрові мистецькі акції: театральні постановки, виступи симфонічних оркестрів, виставки в різних містах України, здебільшого таких як Київ, Одеса, Львів, Харків, Донецьк. У Львові, правда, ми не часто. Нещодавно у Києві ми експонували виставку рекламної фотографії. Ця виставка афіші чи то пак плакату ніби продовжує попередню, столичну. Нарізі „Мистецтво заради мистецтва” перебуває в такому собі турне, до нас вона прийшла з Туреччині, після Львова вона поїде до Києва, а потім до Харкова. Наша мета – представити культуру Німеччини, звісно, ця культура дуже різна, вибір – за Гете-Інститутом. Водночас ми намагаємося робити те, що тут буде цікавим та затребуваним. Ми часто запрошуємо авторів виставок, режисерів, диригентів або акторів, на жаль, сьогодні автори відсутні. Можливо, вони приїдуть на відкриття до столиці, де набагато більше культурних центрів, ніж тут. Із „Дзиґою” ми знайомі давно (особисто я – кілька років), робили концерт у „Ляльці”, а виставка наша спільна тут вперше. У цій галереї дуже своєрідний простір, що дуже пасує до певних проектів. Побажання виставці – щоб люди побачили, зацікавились, навіть ті, які зовсім не причетні до мистецтва плакату. Але, звісно, і студенти Академії друкарства, художники, плакатисти. Бо ці плакати надзвичайні, вони відповідають усім вимогам плакату: передача змісту, ясність, простота, вони впізнавані, колір, якісне оформлення, гострота думки. У плакати, як і в назву виставки, закладено каламбур: тут розглядається мистецтво на службі в мистецтва. Але питання порушено саме таким чином „мистецтво заради мистецтва”, от вам, будь ласка, родзинка як в концепції виставки, так і в змісті кожної роботи”.

Марія Титаренко

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ

Студія графічного дизайну “Мендель&Оберер” (Mendell&Oberer) була заснована 1961 року. Сфери діяльності студії: розробка презентацій, рекламних концепцій, плакатів, книжок та обгорток, систем орієнтації, архітектурна графіка. П'єр Мендель відповідає за концепції та візуалізацію, Клаус Оберер – за реалізацію ідей та організацію.

П'єр Мендель (Pierre Mendell) народився 1929 року в Ессені (Німеччина). 1934 року емігрував до Франції. 1947 року виїхав до Америки, де був натуралізований. 1953 року П'єр Мендель повернувся назад до Франції і протягом п'яти років працював на текстильній фабриці, що належала його родині. 1958 року вступив до школи дизайну в Базелі (Швейцарія), вивчав там графічний дизайн у класі Арміна Гофмана. 1960 року познайомився з Клаусом Оберером і заснував разом з ним у 1961 році в Мюнхені студію “Мендель&Оберер”. П'єр Мендель є членом Alliance Graphique Internationale.

Клаус Оберер (Klaus Oberer) народився 1937 року в Базелі (Швейцарія). У 1955-1959 рр. вивчав у Базельській школі дизайну графічний дизайн у класі Арміна Гофмана. У 1959-1961 рр. працював у Міхаеля Енґельманна в Мюнхені. Разом із П'єром Менделем заснував студію “Мендель&Оберер”.

Іван Чермаєфф, Chermayeff & Geismar, Нью-Йорк

Ідентифікувати найсуттєвіше

Мистецтво та дизайн – це не одне і те ж. Багато хто наївно вважає, що графічний дизайн, який при поверховому розгляді сприймається як добре мистецтво певного спрямування, автоматично є добрим графічним дизайном. Це неправильно. Не менш неправильним є й припущення, що той графічний дизайн, який найбільше нагадує глядачеві про загальновизнані форми картин, рисунків чи скульптур, і є найкращим дизайном. Це теж неправда.
Графічний дизайн – це насамперед комунікація. Він вимагає уваги і спонукає до роздумів на певну тему. Однак цю тему дизайнеру нав'язує замовник, виходячи зі своїх потреб. Виріб повинен продаватися, театр – заповнюватися глядачами, кандидат – бути обраний. Завдання графічного дизайну полягає не в тому, щоби змінити напрямок чи вигадати щось довільне або вторинне, а в тому, щоби збагнути суть проблеми замовника та чітко представити цю суть відповідній публіці й завоювати її увагу.
Плакати П'єра Менделя дивовижні у багатьох аспектах. Без жодного сумніву можна сказати, що вони добрі. І добрі вони є завжди. А нерідко – навіть чудові. Чому? Те, що робить студія “Мендель&Оберер” – не мистецтво. Ці дизайнери й не прагнуть творити мистецтво. Це навіть не ілюстрації. Найдивовижніша риса їхньої праці – це те, що їхні дизайнерські ідеї є водночас цікавими й простими. Їм щоразу вдається ідентифікувати й представити найсуттєвіше, не стаючи у нього на дорозі.
Здається, що П'єрові Менделю притаманна здатність чітко виокремлювати основний і візуально найцікавіший елемент товару або теми. Однак це лише позірна простота. Ретельні пошуки, час, розум, талант – ось передумови такої простоти. Результати його праці саме тому варті уваги, що кожна графічна робота починається з ідеї, котра випливає як з теми, так і з графічного задуму. В рамках тем, для яких він створює оголошення, обкладинку чи плакат, він знаходить первинні форми дизайну. А тоді майстерно їх використовує. П'єр Мендель і студія “Мендель&Оберер” починають з очевидного, але працюють з незаяложеними, оригінальними ідеями. А якщо в їхньому розпорядженні нема нічого очевидного, то в такому випадку вони інстинктивно знаходять потрібний шрифт і сильні, чисті кольори, перетворюючи їх на графічне мистецтво, яке, мабуть, є найбільш перспективним з усього, що пропонує нам сьогодення.

Ларс Мюллер, видавництво Lars Muller, Цюріх

Зміст шукає форму й колір

Споглядання плакатів П'єра Менделя наштовхує на роздуми про плакат як засіб, що осмислює умови й простір візуальної комунікації. Плакат не лише прагне, щоби його побачили та зрозуміли, він є ще й естетичним маніфестом. У ньому відображається поняття культури, яке існує в суспільстві, те, як воно тлумачить символи, коди й знаки.
Зібрані тут плакати є відображенням особистої програми дизайнера і вказують на його творчий метод. Менделеві плакати вдалі тому, що повністю виконують вимогу ефективності. Їхня привабливість полягає у синтезі змісту, форми й кольору на поверхні зображення.
Зміст шукає форму й колір. Знаючи це, можна реконструювати процес створення плакатів Менделя. Ідея плакату, художня концентрація певного складного змісту є результатом аналітично-інтелектуального пошуку не менше, аніж художньо-дизайнерського. Збіг метафоричної та формальної придатності ідеї є передумовою для її адекватної художньої реалізації. Цей факт ж важливим, адже складається таке враження, що поняття евристики, тобто „мистецтва винаходу“, яке лежить в основі Менделевих ідей, зникло з арсеналу методів сучасних дизайнерів. Мабуть, саме ця обставина почасти пояснює пов'язаний із можливістю використання комп'ютерної допомоги потік беззмістовних образів.
Натомість Мендель дотримується традиційного творчого метода: він розробляє свої плакати в натуральну величину і не звертається до чужих зразків і зображень. У своїх проектах Мендель демонструє елементарні композиційні принципи плаката: акцентований центр, розширення до краю, монументальні розміри, динамічна еквілібристика, плавний порожній простір. Інколи Мендель жартома підкреслює обов'язкову площинність плакату, створюючи витончені ілюзії.
Особливість плакатів Менделя – це послідовне поєднання вдалого передання сенсу і художньої якості. А це дає нам право говорити про “мистецтво плакату” як окремої дисципліни в рамках графічного дизайну.
Плакат – це урбанний засіб комунікації. Мендель робить свої плакати максимально протилежними їхньому оточенню: вони є своєрідними контрапунктами, які ламають урбанний ритм. У той час, як усе довкола рухається, плакат залишається непорушний. І ця проста думка є фундаментальною для всієї діяльності Менделя.

Карл Міхаель Армер, журналіст, фахівець із візуальної комунікації, Мюнхен

Величання плаката

Чисте мистецтво – вільне, воно не має ані замовників, ані обмежень, воно самодостатнє. Плакат ніколи не є таким. Плакат – це засіб для досягнення мети, створений, щоб виконувати завдання замовника. Отож плакат – це повна протилежність до “мистецтва задля мистецтва”.
Мендель, даючи своїй виставці саме таку назву – “L'art pour l'аrt”, вдається до діалектичного прийому: від першої є секунди він наштовхує нас на позірну суперечність між назвою і темою виставки.
Однак все з'ясовується, щойно ми довідуємося, для кого Мендель розробляв включені до виставки плакати. Серед замовників – музеї, театри, видавництва, концертні агенції, заклади культури, одним словом – культура, або ж – мистецтво.
“L'art pour l'art” у цьому випадку слід розуміти не як у тому сенсі, в якому сформулював цю фразу 1836 року філософ Віктор Кузен: не як “мистецтво заради мистецтва”, а в прямому значенні – як “мистецтво для мистецтва”.
Однак знаючи, як поважно П'єр Мендель ставиться до плаката, можна припустити, що за цією назвою криється глибше значення: цією виставкою дизайнер прагнув розпочати дискусію про плакат як засіб комунікації.
Плакат, покликаний “за будь-яку ціну кидатися в очі” – це той, що волає в пустелі, ба більше – він волає у хаосі. Ніхто не хоче до нього прислухатися, він мусить серед повсюдного крику заволодіти поглядом, бодай на долю секунди, і за цю коротку мить досягнути максимального ефекту, за принципом: “У тебе немає часу, тож скористайся ним”.
Звідси випливає концентрація на найсуттєвішій ідеї, образі. Декоративна насиченість лише відволікає. Експресивна лаконічність добрих плакатів ґрунтується на мистецтві відкидати. Важливо не лише те, що бачиш, але й те, чого не бачиш. Адже порожні частини поверхні створюють вакуум, який притягує погляд спостерігача й стимулює його зацікавлення.
Плакат можна назвати діалогом з відсутнім співрозмовником. І якщо плакату не вдається розпочати такий діалог, можна вважати, що він свого завдання не виконав.
Це велике мистецтво – в концентрованій формі, чітко й зрозуміло висловлювати складні послання.

Д-р Флоріан Гуфнаґль, директор “Нової збірки”, Мюнхенського музею прикладного мистецтва

Мистецтво для мистецтва?

Бути простим, або точніше, ставати простим, як відомо, найважче, найтриваліше й найдорожче. Простота постає в процесі постійної редукції, конденсації, дистиляції. Обмеження засобів, концентрація на найсуттєвішому. От тільки спочатку ще слід визначити, що є найсуттєвішим. Отже потрібно “знайти” ідею, а потім – засоби її втілення. Адже ідея, для якої не знайдено адекватних засобів вираження залишається мертвою.
На формальному рівні редукція засобів означає обмеження кількома чистими кольорами, великими, чітко окресленими площинами (цим досягається чіткість зображення з великої віддалі); відмова від друкарських іграшок, оскільки здебільшого вони лише пантеличать, обмеження одним шрифтом, часто навіть одним розміром шрифту. Ще один характерний принцип цих робіт полягає в радикальній відмові від звичного неосмисленого зображення предметів, які презентуються на рекламованій експозиції. Для Менделя оригінал – табу. Допускається лише його відчужене зображення: через чорно-білу фотографію, через збільшене чи геометризоване відтворення фрагмента, через розчленування і “неправильне” складання. Внаслідок такого відчуження зображуване представлене лише вигляді цитати, просто як знак, як вказівка.
Сам П'єр Мендель вважає, що графічний дизайн це не мистецтво. Натомість гасло Мюнхенського музею прикладного мистецтва, для якого Мендель розробляє плакати вже близько п'ятнадцяти років: “Дизайн – це корисне мистецтво”. Де ж правда? Та ще й до того ця виставка називається “Мистецтво для мистецтва”! Отож чи можна все-таки вважати створення плакатів мистецтвом?
Гадаю, що тут нема жодної суперечності. Протиставлення позбавленого мети, самодостатнього , високого вільного мистецтва і “низького”, прикладного почалося лише в ХІХ-му столітті, коли ремесло відокремилось від поняття мистецтва. Внаслідок такої поляризації плакат зазвичай не сприймається більше як твір мистецтва, оскільки служить певній меті, є засобом, що веде до мети. Важко уявити собі більше непорозуміння!
Дехто твердить, що твори графічного дизайну не можна визнати мистецтвом через їхнє серійне виробництво та відтворення. Однак у такому випадку мистецтвом не можна було би назвати й друковану графіку Ренесансу, офорти Рембрандта, літографії Пікасо. Насправді ж графічний дизайн є такою ж частиною мистецтва, як і промисловий дизайн та ужиткове мистецтво.

Марія Титаренко