Андрій Гуренко: „Насправді, це не я потрапив у виставку, а вона в мене втрапила. Ця робота тривала півроку, а під час нашої роботи мої товариші то відмовлялися від цієї ідеї, то вона знову до них приходила. А ми продовжували працювати і наприкінці вийшло так, що ми зробили проект і саме надійшла пора виставки.

А проект мені сподобався тим, що, по-перше, він повинен бути оптимістичний (не знаю, чи це вдалося, чи ні) і спрямований у майбутнє. Як на мене, майбутнє повинно бути кольоровим, а не чорно-білим.

Спочатку було заплановано виставку Спілки, але вони її не зробили, зробили ми. У Києві була така дуже гарна реакція, багато порівнювали із виставкою „Першої колекції” Гельмана, і - мені це дуже приємно казати - не на користь „Колекції”... Що було у Києві, чого немає тут? Тої хірургічної стерильності залу Спілки художників, бо він там такий вже стерильний... із хірургічним світлом.

Простір „Дзиґи” більш сприятливий для художників, він всі їхні вади прибирає тихенько. Настрій дійсно змінюється від місця проведення, бо, по-перше, змінилася кількість учасників виставки, по-друге, атмосфера місця і атмосфера виставки дивно так скомбінувалися: тут – це зовсім інша виставка, хоча та сама. Таким чином ця ідея існує в продовженні. Сподіваюся на третє якесь гарне продовження у Харкові. Побажання собі? Щоб не перестав бути художником, - це єдине побажання”. (Сайт художника - www.gurenko.kiev.ua )

Юлія Толмачова: „Мене сюди запросив Андрій, сподобалася ідея і захотілося спробувати нову техніку. Звісно, насамперед це спілкування з людьми, тобто під час процесу, де людина щось робить, творить, вона змінюється, перероджується, можна й так сказати. Тим самим митець робить свій вклад у майбутнє. А щодо інтер’єру, то він тут інтимний. Тому що Львів такий, це місто здається камерним, а відтак, ця виставка дуже близька галереї. Собі бажаю, можливо, нових переживань, нових відгуків на все, що навколо відбувається”.